Геймовера не сталося. Як RUSAL тримає статус фінального боса попри масштабні викриття

Ірландія завершила урядове розслідування щодо заводу Aughinish Alumina, кінцевим бенефіціаром якого де-факто є російський олігарх Олег Дерипаска. Перевірку найбільшого глиноземного підприємства Європи ініціювали після спільного розслідування KibOrg та шести редакцій з Ірландії, Великої Британії, Естонії, Бельгії тощо. Журналісти дослідили, як росіяни використовують глинозем з Aughinish Alumina у виробництві зброї для війни проти України.

Департамент підприємництва, туризму та зайнятості Ірландії (DETE) зрештою не виявив «достатніх доказів, аби встановити, що глинозем, вироблений на [потужностях] Aughinish Alumina, використовують в російському оборонному комплексі». Водночас у відомстві заявили, що не мали доступу до витоку фінансової звітності московського металоторговця «Алюминиевая сбытовая компания», завдяки якому журналістам вдалося встановити звʼязок між ірландським заводом і російськими виробниками зброї. Відкритий доступ до звіту, попри заклики Києва, в DETE не надають.

В Європі впродовж останніх місяців на різних рівнях намагаються розірвати звʼязок із алюмінієвою імперією Олега Дерипаски — від національних урядів Ірландії та Швеції до інституцій ЄС. При цьому Україна пройшла цей шлях до кінця, і на додачу днями санкціонувала п’ять компаній групи RUSAL, зокрема — сибірські плавильні заводи, що імпортували ірландський глинозем. Тим часом поставки сировини з Ірландії до Росії тривають і досі.

KibOrg зʼясував, що приховує засекречений звіт Дубліна та пояснює, що змінилося за п’ять місяців після розслідування — і що не змінилося взагалі.

23 липня 2026 року Департамент підприємництва, туризму та зайнятості Ірландії завершив перевірку, яку почав після березневих публікацій. Назовні з неї вийшла одна теза: достатніх доказів того, що глинозем з Aughinish Alumina постачається російським військовим, не виявлено. Порушень санкційних регламентів ЄС — теж.

Решта — 51 сторінка з водяним знаком CONFIDENTIAL на кожній — лишилася непублічною. Міністр підприємництва Пітер Берк 24 липня пояснив, що документ містить конфіденційні дані інших країн і комерційну таємницю підприємства. У тексті перевірки, однак, прямо зазначено: конфіденційних даних, наданих Aughinish Alumina, в документі немає.

«Суспільний інтерес робить неправильним і навіть неможливим приховування будь-яких аспектів розслідувань довкола Aughinish Alumina, — каже в розмові з KibOrg уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк. — Продукція цього заводу зрештою використовується для потреб підприємств ВПК РФ, на наш погляд, це є встановленим фактом».

Водночас, засекречений звіт підтверджує майже все, про що писали журналісти.

За чотири роки експорт глинозему з Ірландії до Росії зріс більш ніж удвічі: з 394,4 тисячі тонн у 2020-му до 826,8 тисячі тонн у 2024-му. За 2025 рік Росія імпортувала 43% всього глинозему, виробленого на заводі, — це майже 776 тисяч тонн вартістю 316 мільйонів євро. Ще 2020 року ця частка становила 23%.

Разом з обсягами експорту змінювалася і його географія. Поставки до Нідерландів, куди раніше надходило 17% продукції, впали до 1%, до Норвегії — з 4% до нуля, до Франції — з 35% до 23%. Департамент пояснює це прямо: європейські покупці не належать RUSAL, тож материнська компанія компенсує втрачені обсяги експортом до Росії. Що щільніше ЄС затягує санкційну петлю — то більше ірландського глинозему пливе на схід.

До відомого маршруту перевірка додала ще один пункт: окрім сибірських плавильних заводів у Красноярську та Саяногорську, що фігурували в розслідуванні, ірландський глинозем приймає також Братськ. На два перші, як встановили журналісти, припадає приблизно половина всього, що ірландський завод виробив за 2024 рік.

При цьому в DETE звертають увагу, що Aughinish Alumina вбудований у вертикально інтегрований ланцюг RUSAL настільки, що не може реалістично працювати як окреме підприємство.

Повноважень примусу ірландські чиновники не мають: ані вимагати документи, ані затримувати вантаж. Усе, на чому побудовано висновок, компанія передала добровільно. До злитих фінансових даних металоторговця АСК, з яких виросло розслідування, Департамент доступу не отримав. Російська митна статистика закрита з 2022 року — про брак надійних відомостей щодо внутрішньої торгівлі в Росії у документі згадано тричі. Як наслідок — всередині країни-агресорки шлях продукту простежити неможливо.

Не вдалося Дубліну встановити й факт торгівлі АСК з підприємствами ВПК РФ — доказової бази для цього в DETE не було. Натомість був лист гендиректора RUSAL Євгєнія Нікітіна, де той гарантував, що глинозем з Лімерика використовують суто для виробництва алюмінію на експорт із Росії. 

Гарантія спирається на твердження про окремі виробничі лінії: мовляв, ірландський глинозем переплавляють за експортними схемами, окремо від продукції для внутрішнього ринку. За розкладкою, яку компанія передала Департаменту, одна така схема покриває близько 60% обсягу, друга — ще 20%. Про решту у звіті сказано одним рядком: є частина, що проходить через плавильні й у ці цифри не входить. Тобто приблизно п’ята частина ірландського глинозему в Росії не покрита схемами, на яких стоїть гарантія. В DETE підсумовують, надані компанією документи про кінцеве використання «неможливо задовільно перевірити чи дослідити»

При цьому дані металоторговця АСК, на які спиралися розслідувачі, вказують, що 27% алюмінію, виробленого на заводі RUSAL в Красноярську, призначені саме для внутрішнього ринку Росії.

Безпосередньо перед формулюванням DETE про недостатність доказів у висновках стоїть абзац про наслідки: якби Департамент прийняв твердження журналістів, під загрозою опинилася б життєздатність компанії: 950 робочих місць у регіоні, 750 мільйонів євро виручки.

Швеція: холодні продажі

Ірландія — не єдина країна ЄС, де розташовані потужності бізнес-імперії Дерипаски: до орбіти RUSAL, зокрема, належить алюмінієвий завод KUBAL на північному сході Швеції. На папері олігарх не має жодного впливу на підприємство — ще 2019 року він відмовився від контролю над своєю компанією через жорсткі санкції Міністерства фінансів США. Утім, у червні 2026 року Шведська податкова служба (Skatteverket) встановила зворотне. І заморозила 5,1 мільйона євро на рахунку KUBAL.

Податківці встановили, що частину акцій EN+ Group, від яких Дерипаска відмовився на користь незалежного трасту, продали фірмі SFO Standart-3. Зареєстрована влітку 2022 року, вона не має ні співробітників, ні власного капіталу, ні навіть ради директорів та належить благодійному фонду без установлених бенефіціарів. У Skatteverket вважають, що SFO Standart-3 створили суто як юридичну оболонку для операцій із цінними паперами. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що компанія отримала акції від EN+ Group в якості позики, за умовами якої всі дивіденди та майбутній прибуток йшли напряму холдингу.

Інша важлива деталь — указ президента Росії Владіміра Путіна від січня 2023 року, що дозволяє анулювати право голосу акціонерів з «недружніх держав» у російських компаніях. В контексті EN+ Group, указ нівелює голоси саме тих західних акціонерів і трастів, які мали б формально нейтралізувати контроль олігарха. Та сама логіка діє і відносно ради директорів холдингу, де право голосу втрачають 4 з 12 членів, включно з головою. Натомість з тих восьми, що лишаються, більше половини, за висновком Skatteverket, мають пряму залежність від Дерипаски.

«Дерипаска одноосібно може ухвалювати всі рішення, що належать до компетенції загальних зборів [холдингу EN+ Group]»

KUBAL з рішенням Skatteverket не погодився та подав апеляцію до суду з вимогою повністю його скасувати. В публічній комунікації юристи заводу попереджають, що рішення податківців може призвести до закриття й банкрутства найбільшого роботодавця регіону.

Вердикту щодо апеляції KUBAL наразі немає.

Швеція стала вже другою країною ЄС, яка вирішила спростувати скорочення впливу Дерипаски в RUSAL. До того, у 2023 році, уряд Італії заморозив активи Eurallumina — ще одного заводу алюмінієвої імперії Дерипаски — на тій самій підставі.

Ірландське видання Irish Times назвало рішення Skatteverket прецедентом, який залишає Дублін «дедалі більш ізольованим» у небажанні діяти проти RUSAL.

Україна: повна ліквідація

Україні впродовж останнього десятиліття вдалося позбутися впливу Олега Дерипаски на промислову галузь. Ще до початку повномасштабного вторгнення тут розпочали націоналізацію активів RUSAL, і наразі підприємства, що раніше працювали передусім на користь Росії, перебувають у власності Фонду державного майна України.

Санкції проти компанії RUSAL Київ запровадив ще у 2016 році. У відповідь Дерипаска вирішив продати Миколаївський глиноземний завод (МГЗ) — найбільше підприємство кольорової металургії в країні — міжнародному трейдеру Glencore. Останній за два роки відмовився від угоди, чим фактично повернув олігарху контроль над заводом.

МГЗ тим часом продовжував постачати глинозем до Росії: лише за 2021 рік завод експортував сировини на $624 мільйони — це третина від усіх поставок підприємства. За рік Миколаїв виробляв 1,7 мільйона тонн сировини — пʼяту долю від всього обʼєму виробництва глинозему RUSAL.

1 березня 2022 року МГЗ офіційно зупинив виробництво через «логістичні та транспортні проблеми» на Чорному морі. А вже за рік Вищий антикорупційний суд передав завод у державну власність, разом із трьома кар’єрами, які до того поставляли сировину виключно до Росії. Загальна вартість конфіскованих активів налічувала близько 10 мільярдів гривень.

Схожий, хоч і трохи інакший сценарій пройшов Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК) — підприємство, яке RUSAL контролював до 2015 року, коли контрольний пакет акцій повернули державі. Хоч націоналізація тут розпочалася раніше за МГЗ, але все одно — запізно. Як з’ясувала Служба безпеки України, поки RUSAL керував Запорізьким алюмінієвим комбінатом, підприємство цілеспрямовано нищили на користь конкурентів з Росії. Найбільшої шкоди завдали саме напередодні націоналізації: цінне обладнання — вивезли і знищили те, яке забезпечувало повний виробничий цикл.

Наразі Україна намагається знайти нових власників для обох підприємств: особлива увага Фонду держмайна зосереджена саме на Миколаївському глиноземному заводі. Голова відомства Дмитро Наталуха назвав МГЗ одним із семи пріоритетних активів для приватизації на 2026 рік. Оголосити про початок аукціону планують у листопаді.

Аби запобігти поверненню МГЗ і ЗаЛК в орбіту RUSAL після приватизації, в Україні запровадили жорсткіші механізми перевірки походження капіталу, пояснює Владислав Власюк: «Будь-яка приватизація таких активів має супроводжуватися ретельною перевіркою кінцевих бенефіціарних власників, джерел фінансування та можливих зв’язків із підсанкційними особами, — зауважує він. — Це питання має залишатися одним із ключових критеріїв під час визначення потенційного інвестора».

В Ірландії план націоналізації Aughinish Alumina розробили ще 2022 року, однак він так і залишився в шухляді — на думку аналітиків, через брак політичної волі. Коли це питання знову постало на тлі звʼязків заводу з російським ВПК, премʼєр-міністр Ірландії Міхол Мартін заявив, що зробити це не так просто, як здається з боку. Проте конкретних перепон для націоналізації він не назвав.

На думку Власюка, кожна країна має самостійно визначитись, як правильно діяти і захищати власні економічні інтереси і безпеку, втім: «Залишати стратегічні підприємства під контролем російських агентів впливу не є мудрим у довгостроковій перспективі», — наголошує він.

Власюк також розповів, що перезапуск МГЗ розглядали як альтернативне джерело постачання глинозему для Євросоюзу, однак наразі це питання не вийшло за межі суто обговорень.

«Алюмінієва промисловість — це складне глобальне інтегроване виробництво, тож не так просто перебудувати ланцюги постачань. У перспективі Україна могла б покривати багато потреб ЄС у сферах промислової сировини, рідкоземів та інших товарів», — додав він.

Навколо санкцій за вісім днів

Попри посилену увагу до роботи Aughinish Alumina, експорт глинозему з Ірландії до Росії від моменту публікації березневого розслідування не припинився. Згідно з інформацією від розслідувачки проєкту SeaKrime Катерини Яресько, від початку квітня і до середини липня з порту Aughinish в ірландському Лімерику в напрямку Санкт-Петербурзького Нового Порту вийшов 31 балкер із глиноземом, загальним обсягом 251,5 тисячі тонн. Шлях від Ірландії до Росії судна долають у середньому за вісім діб.

Більшість із них — судна естонської Hansa Shipping Company: «Крістіна», «Кассандра», «Кріс», «Кірке» та інші. Інший постійний перевізник — латвійська Alpha Shipping, чиї судна «Оптіма», «Альто», «Аззаро», «Арісто», «Монтсеррат» також регулярно фігурують у цьому списку. Обидві компанії розподіляють на собі 94% усього вантажу.

Один рейс вибивається із цієї схеми — і він же найбільший. 8 квітня 2026 року з Огінеша вийшло судно з 16 152 тоннами глинозему на борту: удвічі більше за середній рейс і найбільша партія за весь період спостереження. Його власники зареєстровані у Великій Британії, встановити їхню особу наразі не вдалося.

За даними ірландської Центральної статистичної служби, лише за перший квартал 2026 року до Росії надійшло 200,6 тисячі тонн глинозему — це 83% усього ірландського експорту цієї сировини. Для порівняння: з Ірландії до різних країн Євросоюзу за той самий період надійшло всього 0,6%.

Утім, завод Aughinish Alumina з відповідними цифрами не погодився. Компанія заявила, що йдеться про «канцелярську помилку» у звітності, назвавши іншу цифру — 51%. Однак це не спростовує самого факту постачання сировини до Росії. Навіть за цифрою самого заводу Росія лишається його головним ринком збуту — суперечка йде не про факт постачань, а лише про те, наскільки вони масштабні.